Зненацька написала віршик-паузу для школи

 Мені оце "мы писали, мы писали, наши пальчики устали" чомусь іще в школі не подобалося. Хтозна чому. І тут сіли з дівчатами на канікулах трохи чимось корисним зайнятися. Швидко "трохи" перетворилося на "а давай ще математику?" і "а давай іще англійську", а там і на "Мамо, а давай так щодня!". Тоді вони почали російський віршик декламувати і дригати пальчиками. Чомусь зірвалася і на ходу придумала оцей. Їм сподобалося (особливо тупання ногами, звісно), тому записала. Перші два рядки зжимаємо кулачки, другі два рядки згинаємо ручки в ліктях (як ніби молотком працюємо), потім, зрозуміло, тупаєсо ногами, крутимо руками і на останній рядок - піднімаємо руки вгору. Віршик працює чудово і заразом трохи допомагає боротися з липучим суржиком. Тут залишу про всяк випадок.

Нав'язала на свою голову (багато таких собі фоток)

Давно хотіла зробити собі берет. Тоді купила моток отієї понтової перуанської вовни за небачені (в смислі дешево, якщо шо) 260 грн /1 моток (100 г) і почала з ним носитися, як той дурень зі ступою: то шапку з вірезунчатою резинкою, то шапку гноміка видумала, то іншою резинкою перев'язала - разів 8 закінчувала, задоволено носила один день, а тоді розпускала і перев'язувала.. Поки до мене не дійшло, що це я просто пряжу смакую) Отже, опанувала себе та зробила таки берет. І його почала носити Забава. Чомусь. Відібрати собі назад його серця не стало. Окей, думаю, зроблю собі інший берет - із залишків від давно зданого проекту - тонюсенького індійського мериноса, здається (маделінтош, якщо не помиляюся) - коротше, ваше малабріго поруч з такою дороговизною і не дихало. Поки всі навколо шарахаються моїх спиць №1,5 і гачка №1,75, я собі смакую: трохи у черзі в'язала, трохи  в очікуванні дітей з Дошкільнятка. Надто швидко закінчила, не помітивши проковтнула) До речі, в'язала гачком з середини по колу, а тоді спицями основну частину і ще айкордиком завершила. Затишно і кльово. Звісно, Софія не розгубилася і стала носити мій другий берет. Я знову без шапки. І навіть фотки не можу на хмарці знайти, тому маєте скрін з відіо ( Хоч кольори трохи видно

 

 А тоді моя голова змерзла, а діти знахабніли, і почали просити нові шапки))) Навіть не знаю, що за залишки пішли у роботу: і акрил, і вовна, і напіввовна. Все ноунейм. Але тепер діти мають собі нові улюблені шапки,

 

 

 

і мені не холодно ;)

Болеро за ескізом замовника ;)

Не зважаючи на самодостатність пряжі, руки просилися щось додати.

Спочатку вони, звісно, взялися до яскравого обв'язу.

Потім прибігла дитина, поміряла, схвалила, втекла і до того, як я встигла дійти до ВТО, повернулася з ескізом квіточок, які треба терміново вишити на рукаві (вона хотіла на обох, але я не схотіла, бо не фанат симетрії)

Власне, вишивка була задумана ще коли обв'язувалися рукава і вона мала бути зовсім інакша, але після правок замовника я навмисне вирішила зберегти дитячість штрихів, як на ескізі. Вийшло щось олдскульне, незграбне, дивне, and I LOVE IT!

Другий день Софія не знімає болеро, тільки сукні змінюються)) Тож вибачайте, не знаю, коли вдасться відібрати річ на волого-теплову обробку)) Мої найцінніші замовники знову задоволені ❤ (Бава і собі таке просить, але іншого кольору, що звісно, не варіант)) думаю, може на цей раз гачком із мотивів зробити, або безшовним цільним полотном.. Побачимо :) у мене цілий стос їхніх замовлень лежить (до речі, фотки процесу обв'язу зроблені на одному з ескізів, який має бути втілено ;) 

Сердечний шалик

Я не особливо шаную класичні сюжети типу квіточки-сердечка-зірочки-блискітки, якщо чесно. Але нічого не поробиш, частенько матеріали з малюнками самостійно вирішують долю моїх проектів, домовляються між собою, а я лише смиренно корюся :) Це почуття, напевно, відомо  кожному: коли ти вперше бачиш пряжу (форму для випікання /кофтинку /настільну лампу etc.) і тієї ж миті перед очима постає чітка до дрібниць картина, - і це вже не просто лампа, а кімната, наповнена не тільки світлом, але й затишком, якого ти давно шукав; і це не кофтина, а доповнений образ, навіть якщо це образ  тебе самого, який сидить на підвіконні з горнятком кави і книжкою (ок, перед ноутом у маминих шкарпетках, не суть); і це вже точно не ще один моток серед безлічі твоїх скарбів, які чекають свого часу, - а однозначно, остаточно і безповоротно шалик візерунком, який сидів у твоїй голові вже років вісім, з тих пір як ти випадково натрапив на нього десь у інтернетах, терміново зв'язав перший шалик з того, що було під рукою і майже забув, як хотілося зробити другий, - з гарнюньої секційної, теплої італійської пряжі, цільний всередині і з сердечними "китицями" по краях.. Перепрошую за ліричне і стометрове речення. Мабуть магнітні бурі.

Власне, ось, про що мова:

 і трохи ближче "китиці"

Фото робила пару тижнів тому, а сонечко було, як сьогодні. І я, лінтяйка, його так і не обробила. Насправді чомусь не можу знову навернутися на фотошоп. Без сумнівів, таки магнітні бурі. Залишила баланс білого як був. Хоча питання передачі кольору для мене - окрема філософська величина, бо зрозуміло, що немає такого поняття як "в реальності колір не такий". Ці фото - знімки реальності на моєму балконі у сонячний день (з похибкою на бачення мого фотоапарата і вашого екрану). І це добре, що моя совість не дозволяє моїм лінощам показувати вам знімки в умовах реальності моїх зелених шпалер і малопотужної енергозберігаючої лампочки ;) 
Шалик чорно-сіро-рожевий. Принаймні так я бачу. І так би й фотошопила, якби не ці кляті магнітні бурі.

Матеріал: італійська мериносова вовна і дралон
Довжина: 150 см, ширина: 16 см
Ціна: 800 грн
Доставка: Новою поштою будь-куди. Оплата на картку. Киянам можу підвезти до метро.
Замовити поки що можна, написавши особисте повідомлення мені у ВК або ФБ або Інстаграмі
На сьогодні у мене все. Всім цьомки :)

Моя мама в'язала з товстої пряжі до того, як це стало мейнстрімом

Скільки себе пам'ятаю, у мене було багато кльових в'язаних речей. Настільки багато, що поки мені тихо заздрили однолітки (про це стало відомо пізніше), я мріяла, щоб у мене було більше заводських речей. Не в'язали мені хіба що білизну і колготи (чи це теж білизна? в магазині не повертають, тож напевно білизна). Окрім очевидного (шапок, светрів та шкарпеток), у мене була повна шафа в'язаних руками та на машинці суконь, спідниць, у молодших класах були ще в'язані коричневі штани і шикарного кольору хакі пальто.
Мама мене балувала. І досі, коли мені хочеться в'язану обновку, я доручаю її втілення мамі :)
А в университеті (на початку 2000х), коли я ще не підозрювала про прихований в організмі пряжоголізм, мама нав'язала мені кілька крутезних речей з пряжі 100 г/100 м та 100 г /50 м. Вибір тоді був невеликий і про пряжу з великий палець ніхто не чув.
Тож, у мене була небесно-блакитна кофта з полоскою темно-синього жакарду посередині, на блискавці, із пряжі bulky (100 г /100 м), - про яку згадую з гірькими сльозами, бо якось забула її у поїзді, і це одна з найбільших трагедій мого гардеробу. Без тієї кофти мені було як джинсам без кросівок - щось не так :( Вдалося знайти єдине фото, і звісно, на ньому не видно в'язки. Але в пориві ностальгії все таки залишу його тут.

А це ще одна моя улюблена річ. Хтозна, як її правильно назвати - жилетка, туніка, плаття.. Це вже з 100 г /50 м і я її затаскала до дірок)) а потім мама його розпустила і зробила мені пончо, яке я ношу й досі. Знято було у жовтні 2006 року (10 років тому, на хвилинку).

Мені ця водолазка, що задерлася, постійно муляє, зате видно дірки :)

 

 І пончо з цієї сукні

І ще одне фото з моєї бурної молодості ;)

Ці фото зробив прекрасний Алексей Фролов, в якого я завжди буду трошки закохана :*

А це вже не стільки критично крупна в'язка, скільки фотопруф того, що мамуль мене і досі забезбечує в'язаними речами. Тобто не тільки мене, звісно.. Ну хто не любить фемілі лук? ;)

До речі, мама зв'язала свій перший светр, коли їй було 9 років. До мене докотилася потреба зайняти руки спицями і всім, що в'яже, аж у 25. Доводиться надолужувати тепер :)

Бісерний чохол для телефону: процес і результат

Приємно було переконатися, що руки все пам'ятають, і не зважаючи на те, що востаннє такі чохли на замовлення я в'язала роки 4 тому, найскладнішу частину (коли треба задати правильну щільність полотну) перемогла з першої спроби і навіть краще ніж раніше. Досвід не проспиш)) Трохи намучилася з кнопкою, попередні чохли я в'язала колом і без клапану, тож творчі виклики обмежувалися правильним розрахунком розміру і дотриманням єдиної щільності полотна. На цей раз випробувала дві різні техніки в'язання з бісером - пряме і по колу. Звісно, коли в'яжеш по колу, то бусинки лягають ідеально рівно, а коли розвертаєш в'язання і пров'язуєш бусинки в інший бік, то результат суттєво різниться, але мені подобається, що вийшло.Та і замовниця щаслива, що ще треба? ;)

Більше чотирьох годин самого лише нанизування бісеринок дев'ятого розміру на бавовняну пряжу

нічні посиденьки

боротьба з розривами нитки (так, турецька пряжа вже не та) і, як наслідок, перенабір бісеринок

челенж з кнопкою  

і клапаном

‐ і нарешті перемога :) Чохол вийшов важкий, добротний (більше 70 г бісеру) і функціональний. Я задоволений :)

#кажущодумаю

Точніше, як думаю, так і пишу: починаю з середини, перебиваю себе, половину тез не доводжу до кінця. І дивуюся, коли це виходить не зрозуміло. Мені все зрозуміло. Питайте, коли що :)

Нещодавно була на лекції. По трендах у в'язанні. Взагалі після звільнення виявилося, що навколо відбувається багато цікавого в'язального і культурного. До звільнення здавалося, що світ здурів, люди здуріли, а я дурною народилася. Депресивно, га? Нічого, я насправді вроджений оптиміст. І мізантроп. Та сьогодні осінь, тому я не стільки сподіваюся на краще, скільки ненавиджу людей. Люди зло. Але деякі з них мене надихають.
Так от, сходила я на лекцію цікавої Альони і знову задумалася про високі матерії і моє місце у світі в'язання. Тобто я постійно думаю, чи правильно вчинила, покинувши роботу, щоб проводити більше часу з сім'єю, менше нервів витрачати на речі, не варті моїх нервів взагалі, і головне - займатися тим, що, як оце з'ясувалося, мені приносить не тільки задоволення, але й рівновагу. Але душевна рівновага при всій своїй необхідності не має чарівної здібності оплачувати рахунки за опалення, електроенергію, дитячий садочок тощо. Чи має?
На сьогоднішній день, я більше ніж колись, упевнена, що світом правлять не гроші, не ЗМІ і не інформаційні технології. Світом правлять люди, які займаються СВОЄЮ справою. І мета - не знайти роботу, де побільше грошей за поменше роботи, а знайти ту справу, яку ти робиш із задоволенням. Це не значить, що половині з нас треба податися в секс-індустрію, щоб заробляти на тому, що приносить задоволення. Хіба що ви об'єктивно в цій справі один із найкращих - тоді варто почати з лобіювання легалізації проституції і придумати для неї більш милозвучну назву. Але, ви розумієте, це поганий приклад.
Коротше, я для себе вирішила, що мені не обов'язково ставати зіркою-дизайнером, щоб виправдати своє рішення робити те, що мене гріє (в обох сенсах цього слова). Бо все, що я повинна - це бути адекватною людиною, хорошою мамою, гарною дружиною (колись і розумною, але будемо ставити реальні задачі, да? тож поки що обмежимося красою)
*сестрою, донькою, подругою.. це зрозуміло, всіх люблю, всіх пам'ятаю*
А заробляти багато грошей, щоб виконувати ці повинності, в принципі, мені не обов'язково.
Так, іноді без грошей не обійтися, але ці ситуації прохідні і так чи інакше вони вирішуються, і все знову норм. Але якщо заплутатися і звести всі проблеми до самих грошей, то ніякі гроші не виправлять того, що швиденько наробиться  у голові. На жаль. Тому цієї осені я займаюся головою. Бо розруха там. А не в клозєтах ;)